Структура глинистого ґрунту є результатом ряду різних процесів, які в кінцевому підсумку надають ґрунтовому профілю певних властивостей. На структуру ґрунту впливає також механічна обробка, яка розпушує його на певну глибину та перемішує рослинні рештки.
Мороз і холод узимку впливає на ґрунт так само, як і спека влітку, — висушує його. І холод, і спека позбавляють ґрунт води, а зневоднення призводить до посилення притягання частинок глини. У результаті механічним способом утворюються агрегати.
Органічний матеріал, оксиди й карбонати заліза й алюмінію стабілізують агрегати, виконуючи роль зв’язувальних речовин. У ґрунтах, які не піддають механічній обробці, цей процес відіграє основну роль. Однак багаторазова механічна обробка ґрунту погіршує стабільність агрегатів, тому в родючих ґрунтах структура більшою мірою залежить від вмісту глини й біологічної активності.
Дощові черв’яки поїдають залишки рослин і змішують їх із землею, торуючи канали в товщі ґрунту. Їхні виділення склеюють частинки ґрунту й поліпшують стабільність агрегатів. Також дощові черв’яки стимулюють діяльність ґрунтових мікроорганізмів, які поліпшують стабільність ґрунту своїм слизом та іншими зв’язувальними речовинами.
Споживаючи воду, рослини висушують ґрунт так само, як мороз і спека. Зневоднення призводить до посилення притягання частинок глини, створення й посилення агрегатів. Також коріння рослин збільшує кількість органічного матеріалу ґрунту й залишає по собі кореневі канали. Усі ці чинники означають, що рослинний покрив збудовує структуру ґрунту, а брак рослин призводить до руйнування цієї структури.
Дренаж відводить зайву вологу в товщу землі, таким чином висушуючи ґрунт. У такий спосіб дренаж сприяє поліпшенню структури ґрунту. У дуже небагатьох ґрунтах дренаж відбувається природним способом. Тому для рівномірного осушування ґрунту, зменшення ущільнення та появи ранніх сходів культур восени й навесні потрібні додаткові заходи з улаштування дренажу.
Тваринний гній, сидерати, пожнивні залишки тощо — це джерела органічного матеріалу в ґрунті. У короткостроковій перспективі вони підвищують біологічну активність і створюють хороші умови для розвитку ґрунтових мікроорганізмів. У довгостроковій перспективі вони підвищують вміст органічного матеріалу, поліпшуючи міцність агрегатів. Регулярне додавання вапна також поліпшує утворення агрегатів.
Обробка орних ґрунтів важкою технікою часто призводить до ущільнення. Ущільнення ґрунту спричиняє стискання й руйнування великих пір ґрунту. Унаслідок цього припиняється доступ повітря й вологи до коренів. Також погіршується дренаж, унаслідок чого корені мають розвивати більше зусилля, щоб проникнути крізь товщу ґрунту.
Результатом усіх структуроутворювальних процесів, які описано вище, є утворення ґрунтового профілю, для якого часто буває характерним розміщення у поверхневому шарі дрібних агрегатів, а в нижніх шарах — крупніших. Ці процеси є динамічними, тому структура ґрунту змінюється з часом. Сільськогосподарські підприємства, які мають певні плани на майбутнє і бажають досягнути стійкого виробництва, повинні розуміти значення факторів, які впливають на процеси структурування. Отримати уявлення про структуру ґрунту легше, провівши діагностику.
Спосіб землеробства впливає на структуру ґрунту, а розподіл рослинних залишків визначає, чи слід застосовувати традиційну, мінімальну чи навіть нульову обробку ґрунту. Орний шар часто має пухку структуру, а на глибині орки ґрунт більш ущільнений. Цей ущільнений шар утворюється незалежно від системи землеробства, що використовується, але глибина його розташування може бути різною. Щоб уникнути появи такого шару, важливо змінювати глибину обробки.
Карбонати (CO32–) — це солі вугільної кислоти (H2CO3), які часто представлені в ґрунті карбонатом кальцію (CaCO3). Вони також є основою сполук для нейтралізації кислотності, які зазвичай являють собою подрібнений чи розмелений карбонат кальцію.
Замерзання — замерзання ґрунтової вологи внаслідок падіння температури, яке призводить до розширення і позитивно впливає на структуру ґрунту, розпушуючи його.
Сидерати — такі культури, як злаки, гірчиця, конюшина тощо, які вирощуються в період між вегетацією основних культур, наприклад, між озимою пшеницею та яровим ячменем. Вони використовуються для вирішення різних задач: зменшення вилуговування азоту з ґрунту, збільшення запасів органічного матеріалу, приваблювання диких птахів і тварин тощо.
Оксиди заліза й алюмінію — хімічні сполуки між залізом (Fe) і алюмінієм (Al) з одного боку, і киснем (O) з іншого. Наприклад, звичайна іржа — це оксид заліза.
Ґрунтові пори — це порожнини, канали й тріщини ґрунту, заповнені водою чи повітрям, залежно від поточної зволоженості ґрунту.
